Голова Ради суддів України Валентина Сімоненко: "Юриспруденція – це право, помножене на процедуру"

Загальнонаціональне дослідження"Що українці знають і думають про права людини" є першим в Україні ґрунтовним вивченням комплексу питань прав людини. Це - і вже звичні питання щодо оцінки ситуації з дотриманням прав людини, і світоглядні питання щодо цінностей,які громадяни вважають основоположними в правах людини, і питання про основні механізми формування уявлень про права людини, і щодо обізнаності громадян про свої права та готовності їх захищати, і чимало інших питань, які в цілому мають слугувати базою для створення комплексної національної стратегії у сфері прав людини в Україні.

Новаторським є вперше здійснене в Україні опитування представників ключових соціальних груп, що найбільше впливають як на дотримання у суспільстві прав людини, так і на формування розуміння цих прав - суддів, правоохоронців, державних службовців, журналістів, вчителів, правозахисників.

У  публікації   міститься аналіз сприйняття та розуміння проблематики прав людини в українському суспільстві назагал та серед окремих цільових груп (державні службовці, судді, поліцейські, вчителі, журналісти, правоохоронці) шляхом проведення загальнонаціонального та експертних соціологічних опитувань. 

Дослідження важливе для більш ефективної побудови стратегій і тактик проведення правопросвітницьких кампаній, розвитку формальної і неформальної освіти у сфері прав людини та формування data-based підходів і пріоритетів донорської діяльності у сфері прав людини в Україні.

Щодо оцінки реформ та ефективності державних органів, відповідальних за дотримання прав людини, то на думку експертів,

важливим чинником змін стану дотримання будь-яких прав є впровадження реформ. Починаючи з часів Ре­волюції гідності, в Україні започатковано цілу низку системних реформ, результатом яких має стати покра­щення ситуації у сфері дотримання прав людини. Оцінка цих реформ з боку суспільства доволі красномовно зафіксована третиною населення, яке вважає, що ситуація змінилась на гірше, та іншою половиною респон­дентів, які вважають, що нічого принципово не змінилось.

Відтак, у рамках пропонованого дослідження здійснено спробу зіставлення результатів загальнонаціональ­ного опитування із думкою експертних груп, особливо тих, що на собі відчули новації реформ.

Судова реформа  (сторінка 60 Дослідження)

Опитані судді очікувано дуже високо оцінюють результати діяльності судової системи у питанні захисту та дотримання прав людини. Як позитивну роль цієї системи відзначили понад 90% суддів. І як результат, на думку близько половини опитаних, від 2013 року покращилась робота судової системи, лише п'ята частина має протилежну позицію.

Проте ця позиція не знаходить підтримки в опитуванні респондентів-правозахисників, половина яких, відпо­відаючи на аналогічне запитання оцінки діяльності судової системи, схиляються до негативної оцінки (48% - переважно негативно, 7% - повністю негативно), і ще більше третини (39%) вважають, що зміни мали порівну плюсів і мінусів, більше половини (60%) правозахисників не вбачають жодних змін в роботі судової системи з 2013 року.

Голова Ради суддів України Валентина Сімоненко вважає, що позитивна динаміка пов'язана з матеріально-технічним забезпеченням судової системи. "За останні роки ми врешті-решт досягли того, що судді не купляють за свій рахунок папір, конверти... У судах повні штати працівників, підвищилась заробітна плата (раніше було майже на 60% менше), зупинилася плинність кадрів. Більше того, ми частково починаємо переходити на електронне судочинство - це все спрощує роботу суддів. Мені здається, що позитивні оцінки суддів пов'язані з цим. Відбувається процес очищення судової системи, а паралельно судова система намагається створити нормальні умови роботи. Не стільки для себе, як для громадян" - наголошує очільниця суддівського самоврядування.

Оцінюючи стан незалежності правосуддя, 4/5 опитаних суддів не сумніваються, що в українських умовах суд­дя може бути незалежним і виносити рішення винятково за законом. Такий висновок, але з меншою долею впевненості, до речі, поділяють як правозахисники, так і правоохоронці (сторінка 61 Дослідження) .

Незважаючи на це, судді визнають негативний вплив на правосуддя низки факторів. По-перше, більше половини опитаних вважають, що політичний тиск високопосадовців може негативно вплинути на рішення суду.

Також значними негативними факторами є побоювання за життя та безпеку судді, мітинги перед судом та тиск ЗМІ - негатив від цих фактів визнали 1/3 суддів. Лише п'ята частина опитаних суддів вважають, що взагалі ніщо і ніхто не може вплинути на суддівське рішення. В той же час поліцейські та правозахисники, даючи відповідь на це запитання, дещо змістили акценти, звернувши увагу на корупційні ризики, а також тиск з боку політичних сил та керівництва.

4/5 опитаних суддів не сумніваються, що в українських умовах суддя може бути незалежним і виносити рішення винятково за законом. Таку думку поділяє і Голова Ради суддів України. "Тут є два аспекти, - переконана Валентина Сімоненко, -  зовнішній вплив і внутрішня незалежність. Все залежить від того, наскільки суддя психологічно готовий нести ризики, зокрема і ризики безпеки, а також наскільки він внутрішньо незалежний.Ще один фактор - це відповідальність. Якщо суддя розглядає справу одноособово, то він одноосібно і відповідає за рішення, а коли справа розглядається колегіально, то саме колегія несе відповідальність за прийняте рішення. Судді не завжди готові висловлювати свою окрему думку, адже «вмикається» радянське минуле, яке все одно за нами тягнеться: коли окрема думка - це неабиякий випадок.Мені хочеться, щоб окрема думка судді ставала причиною системних обговорень в професійній юридичній спільноті, наприклад, недолугості якогось закону, або його вдосконалення, або різних тлумачень норм права серед науковців".

Реформа правоохоронних органів (сторінки 62-63 Дослідження)

Ситуація з оцінкою реформи правоохоронних органів є подібною до оцінки реформи судової системи: на думку більше половини (55%) опитаних представників Національної поліції, реформа поліції є успішною, а якість роботи МВС з 2013 року дещо підвищилася (так вважає 49% опитаних респондентів).

Інші опитані групи не розділяють таку позитивну оцінку, зокрема:

- близько 70% опитаних суддів вважають реформи в поліції поганими або навіть дуже поганими, більш того опитані судді помітили регрес у роботі МВС, на це вказали 63% респондентів;

- схожу думку у питанні оцінки діяльності МВС розділяють опитані правозахисники, 55,4% яких вважає, що діяльність МВС на сьогодні є незадовільною. При цьому 46,6% впевнені, що у порівнянні із 2013 ро­ком стан речей дещо покращився.

На запитання чому реформи, які проводились в прокуратурі та МВС, не знайшли позитивного відгуку серед опитаних суддів, а близько 70% респондентів вважають їх поганими або навіть дуже поганими, Валентина Сімоненко відповіла наступне: "Проблема в тому, що головною метою реформ було поставлено тільки питання довіри. Довіра - це й справді важливо, але вона не може складатися виключно із зовнішніх факторів. Критерієм довіри має бути результат. Юриспруденція - це право, помножене на процедуру. А процедура є гарантією рівності можливостей у доведені своєї правоти Якщо порушується процедура, це означає, що на користь когось ця рівність була порушена. Тобто, усі процедури повинні бути дотримані. Ніхто не може сказати судді -зараз випусти, а завтра затримай. Я з жахом нещодавно дивилась інтерв'ю представника поліції, який говорив: «Як це так, особа має право оскаржити постанову суду, а поліцейський не може?». Вибачайте, ми куди йдемо? До поліцейської держави,чи ми все ж таки хочемо захистити права людини? Поліцейський має виконати свою роботу професійно. А право особи - довести, що ця робота була виконана непрофесійно або свою невинуватість.Тут також проявляється проблема із роллю прокуратури. Прокурори часто передають в суд сирі матеріали, потім не можуть аргументовано довести вину підозрюваного, не можуть привести свідків"

Публікація загальнонаціонального дослідження "Що українці знають і думають про права людини" підготовлена в рамках проекту "Права людини в Україні: точка відліку", що реалізовується Центром інформації про права людини у співпраці з Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва та Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за підтримки проекту "Зміцнення потенціалу Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини", який виконується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії.

Повний текст дослідження читайте тут . 

За інформацією з відкритих джерел